Ікона вірменської Богородиці упродовж століть була своєрідним символом духовного єднання — вчений

«Історія знаменитої чудотворної ікони Кам’янець-Подільської вірменської Богородиці нараховує століття». Про це в коментарі Аспекты.net заявила — Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Кандидат філософських наук Ірина Гаюк.

«Вчений-історик А. Роллє писав, що вона потрапила в Кам’янець з Херсонеса Таврійського (суч. Севастополь) ще у 14 ст. Коли в 17 ст. турки захопили місто, ікона помандрувала світами, згодом повернулася до України і деякий час перебувала у кафедральному вірменському соборі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, а після звільнення Кам’янця-Подільського від турків образ у травні 1700 р. урочисто перевезли до міста: спочатку її тимчасово розмістили у каплиці св. Стефана (у дзвіниці Миколаївського вірменського собору), потім перенесли у відновлену вірменську Благовіщенську церкву і, зрештою, в 1767 р. урочисто повернули назад до відбудованого вірменського Миколаївського собору.

У червні 1791 р. ікону ще раз урочисто освятили, і львівський вірмено-католицький архієпископ Я. Туманович наказав відзначати цей день 27 червня як велике релігійне свято. З приводу цього він видав грамоту, яка сьогодні зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника у Кам’янці-Подільському.

Ікону завжди вшановували віруючі всіх християнських конфесій — римо-католики, православні, з’єднані вірмено-католики та греко-католики (вірмени, українці, поляки). Віра в неї була настільки великою, що з ікони робили копії, вірячі, що частка її захисної чудотворної сили перейде навіть до репліки, доказом чого є фотографії селян подільської губернії біля копії ікони з відомого в 2-й пол. ХІХ ст. фотоальбому роботи О. Грейма. Того самого О. Грейма, завдяки цинкографії якого у книзі Є. Сецинського «Город Каменец-Подольский» 1895 р. видання фахівці змогли ідентифікувати ікону у Музеї ім. Б. і В. Ханенків.

Чудотворна ікона вірменської Кам’янець-Подільської Богородиці упродовж століть була своєрідним символом духовного єднання людей різних конфесій та національностей в єдине ціле. Її існування нагадує всім, що Україна завжди була поліетнічною та поліконфесійною країною, що її землі радо давали притулок різним народам, які з часом ставали невід’ємною цінною частиною української історії, збагачуючи і себе, і автохтонів», — зазначила Гаюк.